Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року Справа № 919/533/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Картере В.І.,суддів:Барицької Т.Л., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2014та на рішення господарського суду міста Севастополя від 07.10.2013у справі№ 919/533/13 господарського суду міста Севастополяза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "СГС Плюс"простягнення 478 744,39 грн.в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Сидоренко А.С.; - відповідача повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 07.10.2013 у справі №919/533/13 (суддя Харченко І.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 (судді: Плут В.М., Голик В.С., Видашенко Т.С.), частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач/скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СГС Плюс" (надалі відповідач); за рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 258 996,71 грн.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 102 261,102 грн. та штрафу у сумі 105 857,51 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте відповідач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 478 744,38 грн., у тому числі 204 522,03 грн. пені, 211 715,02 грн. 7% штрафу, 11 629,16 грн. індексу інфляції та 50 878,18 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що всупереч умов укладеного між позивачем та відповідачем договору від 23.01.2012 №0113/12-БО-40 про закупівлю природного газу, відповідач невчасно здійснював розрахунки за отриманий від позивача газ, що й спричинило звернення із даним позовом до суду.

Суди попередніх інстанцій, частково погодилися із доводами позивача, наведеними в обґрунтування підстав позову, та стягнули з відповідача 258 996,71 грн., з яких 102 261,02 грн. пені (зменшивши на 50% розмір пені, заявлений позивачем до стягнення), 105 857,51 грн. 7% штрафу (зменшивши на 50% розмір штрафу, заявлений позивачем до стягнення), 50 878,18 грн. 3% річних; в стягненні з відповідача інфляційних втрат - судами відмовлено.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав не погодитися із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 4 вказаної норми).

Приписами статті 231 ГК України унормовано, що якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Статтею 83 ГПК України унормовано, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Здійснивши розгляд даної справи, керуючись в тому числі вищенаведеними нормами, суди попередніх інстанцій, встановивши, що: 23.01.2012 між позивачем та відповідачем був укладений договір №0113/12-БО-40 на купівлю-продаж природного газу (далі договір), за яким позивач (продавець) зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, для виробництва теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору; пунктом 10.1. договору визначено, що він діє в частині реалізації газу з 01.01.2012 по 31.12.2012 включно, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення; відповідно до п. 4.1. остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу; протягом дії договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 7 760 756,68 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі та не заперечується відповідачем; проте, в порушення умов договору, відповідачем отриманий газ був оплачений несвоєчасно; пунктом 7.3. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 4.1. договору покупець зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу; дослідивши заяву позивача про зменшення розміру штрафу та пені, обґрунтовану невчасними розрахунками населення за послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання, а також несвоєчасним відшкодуванням з місцевого бюджету міста Севастополя різниці між затвердженим Севастопольською міською радою розміром тарифів на надання послуг з теплопостачання і економічно обґрунтованими витратами на їх виробництво, прийшли до правомірного висновку про можливість застосування приписів ст. 83 ГПК України та ст. 551 ЦК України щодо зменшення заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 50%, а саме: 105 857,51 грн. (штрафу) та 102 261,02 грн. (пені).

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Виходячи з наведеного, є вірним висновок судів попередніх інстанцій щодо стягнення з відповідача 3% річних у зв'язку із порушенням виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунків за поставлений газ, за наданим позивачем розрахунком у сумі 50 878,18 грн.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, оскільки, як встановлено судами, в період, за який позивачем заявлена відповідна вимога, мала місце дефляція, а не інфляція.

Доводи касаційної скарги зводяться до наголошенні скаржником на порушенні судами попередніх інстанцій приписів ст. 83 ГПК України щодо зменшення на 50% заявлених до стягнення пені та штрафу. В той же час, суд касаційної інстанції не вбачає порушень з боку судів попередніх інстанцій вказаної норми, оскільки, як вказувалося вище, судами попередніх інстанцій досліджені матеріали справи, враховано доводи, викладені відповідачем у заяві про зменшення штрафу та пені, враховано майновий стан боржника (відповідача), а також, підстави, що зумовили порушення ним умов договору (невчасні розрахунки населення, тощо) та правомірно застосовано вказану норму.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 та рішення господарського суду міста Севастополя від 07.10.2013 у справі №919/533/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. Картере

Судді Т.Л. Барицька

О.О. Євсіков